Що таке український шансон, яке відношення до його появи має Олександр Вертинський і чому колеги по сцені зараховують до виконавців цього жанру Олега Винника та Олю Полякову
Мабуть, найкоротше й водночас найповніше визначення шансону належить Костянтин Казанський — французькому автору-виконавцю болгарського походження та аранжувальнику французьких альбомів Висоцького. Він говорить, що шансон — це музика навколо слів. Тобто головний акцент робиться на поезії. Що ж до музичної складової, то це різні форми народної пісні: міський романс, тюремні балади, сатиричні куплети.
З вулиці — до кабаре, або Звідки взявся жанр шансон
В енциклопедіях зазначено: «Шансон (фр. chanson — пісня) — це французька естрадна пісня в стилі кабаре». Кабаре — це невеликі кафе на Монмартрі з музичною програмою. Сам жанр шансону виник у Парижі наприкінці XIX століття після заборони співів на ярмаркових площах. Так народна естрада перемістилася до кафе-шантанів.
Першою зіркою жанру став Арістид Брюан (1851–1925), який виконував сентиментальні та сатиричні вірші про життя соціальних низів під мінімальний інструментальний супровід — фортепіано або акордеон. У нього було чимало композицій про нещасних повій, офіціанток, сиріт. У текстах він використовував елементи арґо — мови паризького дна.
Брюан мав яскравий імідж: чорний капелюх із широкими крисами, чорний оксамитовий костюм і червоний шарф. Його образ закарбував видатний художник Анрі де Тулуз-Лотрек на своїх афішах, які нині вважаються шедеврами.
Виконуючи пісні про злидарів, Брюан за вісім років розбагатів, поїхав подорожувати, купив маєток, завів прислугу та займався садівництвом. Але у 1923 році тріумфально повернувся на сцену й у 72 роки дав концерт у Парижі — його пісні, як виявилося, не забули. Зірками започаткованого ним напряму згодом стали Едіт Піаф, Ів Монтан, Шарль Азнавур та Сальваторе Адамо.
Олександр Вертинський: перший київський шансоньє
У 1925 році в Парижі з’явився російськомовний шансоньє — наш киянин Олександр Вертинський (1889–1951). У Києві він співав у костюмі П’єро (з білим гримом на обличчі), а згодом постав перед публікою в образі аристократа у смокінгу. Абсолютний мінімалізм на сцені: Вертинський і рояль з акомпаніатором — і нічого зайвого.
Перший концерт він дав у 1915 році. Ранні пісні присвятив зірці німого кіно — українці Віра Холодна (родом з Полтавщини, дівоче прізвище — Левченко): «Маленький креольчик», «Ваші пальці пахнуть ладаном», «Ліловий негр».
Ті, хто дивився популярний телефільм Місце зустрічі змінити не можна, пам’ятають, як Володимир Висоцький у ролі Жеглова ефектно виконав фрагмент останньої пісні, акомпануючи собі на фортепіано.
У центрі більшості пісень Вертинського була жіноча доля — як і в засновників жанру у Франції: «Безніженька», «Кокаїнетка», «Бал Господній». Не лише в пафосному чи трагічному ключі, а й в іронічному, як-от у пісні «Без жінок».
Утікши від більшовиків у 1920 році, вже до 1925-го Вертинський опинився в Парижі, де став надзвичайно популярним, просунувши жанр шансону ще на кілька кроків уперед. На його виступах у ресторані «Казбек» на Монмартрі були Чарлі Чаплін, Марлен Дітріх, Грета Гарбо, принц Уельський, Ротшильди й Морґани. Вертинський зачаровував публіку елегантною манерою виконання, жестами й мімікою ніби «показуючи» героїв своїх пісень.
Бардова пісня
Наприкінці 1950-х — у 1960-х роках у СРСР у романсовій манері а-ля Вертинський почали писати Булат Окуджава та Олександр Галич, використовуючи семиструнну гітару. Окуджава значно вплинув на Висоцького, який на початку кар’єри створив десятки яскравих «блатних» пісень із використанням злодійського сленгу.
Український шансон значно менш орієнтований на блатняк. У ньому кримінальної тематики — один відсоток, а в російському — п’ятдесят,
— шансоньє Олександр Яременко.
По всій країні з’явилися Клуби самодіяльної пісні (КСП), де переважно писали твори туристичної тематики. Лідером цього напряму став Юрій Візбор. А у 1980-х засяяла нова зірка авторської пісні — Олександр Розенбаум, який поряд зі стилізованими «блатними» композиціями створив цілі цикли: «козацькі», «військові», «петербурзькі» тощо.
Російський шансон
Щоб надати «блатняку» офіційного статусу, у середині 1990-х продюсер із Санкт-Петербурга Олександр Фрумін увів термін «російський шансон». Хоча поняття chanson russe існувало ще за часів Вертинського й означало російськомовних емігрантів, які виступали та записувалися у Франції. Наприклад, Альоша Дмитрієвич (1913–1986) — яскравий співак циганського походження, якого називали «циганським королем російського Парижа».
Згодом цей термін почали пов’язувати саме з виконавцями кримінальної тематики, передусім із популярним бардом Михайло Круг. З’явилися спеціалізовані російські радіостанції — «Нічне таксі» та «Шансон». У 1998 році стартувало й Радіо Шансон.
Легенда шансону. Володимир Висоцький був у СРСР найпопулярнішим «співучим поетом»
Якщо для Круга орієнтиром був Висоцький, то його наслідувачі породили комерційний «блатняк», у якому з’явилося чимало прохідних артистів, що вправно використовували штампи шансону. На сьогодні цей потік практично зійшов нанівець.
Український шансон: красивий і норовливий
У 1990-х роках від російського шансону відгалузився український — зі своїми характерними рисами. У наших виконавців творчість значно менше пов’язана з блатною тематикою. У 1992–1993 роках з’явилися дві пісні, з яких і розпочався український шансон: «Киянка» Гарік Кричевський та «Соколята» В’ячеслав Хурсенко.
У нашому шансоні часто історія крутиться навколо жінки. У цих піснях кожна наша Роксолана хоче знайти свого султана Сулеймана,
— співачка Аня Жуліна.
Сам Кричевський не любить теоретизувати, тому в коментарі Фокусу був гранично лаконічним:
«Чесно кажучи, для мене шансон — це просто умовна назва музики зі змістом, пісень, у яких є наповнення».
У цій відповіді є пряма відсилка до визначення, що «шансон — це музика навколо слів», тобто головне в таких композиціях — зміст.
Розгляньмо зміст «Киянки». У приспіві звучать такі рядки:
«Киянка, киянка, кияночка —
ні путана, ні злодійка, ні циганочка,
а проста україночка красива.
Киянка, кияночка норовлива».
То що ж, ліричний герой Гаріка до приїзду до столиці вважав, що киянки поголовно — путани й злодійки? Звісно, ні. Звідки ж тоді взявся такий поетичний казус? Імовірно, Кричевський цим рядком свідомо відмовився від заїжджених штампів шансону, за якими в пісні обов’язково мали фігурувати перелічені типажі фатальних жінок. Натомість він точно змальовує реальну мешканку столиці — красиву й норовливу. Запам’ятаймо цю характеристику. За сюжетом «проста україночка» зрадила чоловікові з ліричним героєм, чоловік застав їх і розпочав «важку й непотрібну розмову».
У розмові з Фокусом Кричевський також зазначає важливу рису шансону: у пісні часто йдеться від першої особи, і не має значення, чи відбувалася описувана історія з автором насправді, чи це лише його художня вигадка.
Автор знакової «Киевлянки». Для Гарика Кричевського шансон — умовна назва для музики зі змістом
Сюжет пісні «Соколята» Хурсенка починається з того, що ліричного героя покинула дружина, залишивши йому двох синів:
«Крутилось пір’я на вітру, і я згадав негоду ту, в яку мене моя любов покинула. Виймали жала із грудей очата двох моїх дітей, і вся моя любов на них рікою хлинула».
Хоч ця річ від першої особи, але вдова артиста Ольга Хурсенко (співак пішов з життя в 2009-му у віці 43 років, впавши у воду на рибалці через кому, викликану цукровим діабетом) запевняє, що пісня написана під враженням від розповіді особистої історії відомого співака Василя Зінкевича, який самотужки виховував двох синів. І хоч жінка в цій щемливій пісні згадується один раз, її вчинок і реакція на нього — смисловий центр хіта. Почувши на конкурсі «Пісенний вернісаж» цю композицію, зворушена Софія Ротару віддала її автору Гран-прі.
Олександр Яременко. Український шансоньє робить у своїх піснях акцент на ліриці
— Так, у моїх піснях справді акцент на ліриці. Український шансон значно менш орієнтований на блатняк, — розповідає Фокусу Яременко. — В українському шансоні кримінальної тематики — один відсоток, а в російському — п’ятдесят.
Співак звертає увагу на те, що жанр сьогодні має багато відгалужень:
— Зараз усе міксується. Уже є рок-шансон, реп-шансон, поп-шансон. В останньому, наприклад, працює Олег Винник.
За його словами, нині в Україні створюється «Клуб шансону», під брендом якого планують організовувати фестивалі, конкурси та концертні тури.
— Потрібно розвивати різні напрями шансону, зберігаючи моральні постулати. Треба ж створювати альтернативу Моргенштерн, — усміхається співак. — Інакше ми втратимо молоді покоління, які зараз блукають у пітьмі, не розуміючи, що таке добре, а що таке погано. Такий орієнтир може дати музика. «Клуб шансону» покликаний донести слухачам, що шансон сьогодні — це не блатні пісні, це значно ширше.
Водночас зробити це непросто. За зізнанням музиканта, жанр шансону досить консервативний, хоча Радіо Шансон та Радіо П’ятниця шукають нові формати, аби залучити ширшу аудиторію.
Кожній Роксолані — по Сулейману
Справжнім фонтаном лірики у своїй творчості вирізняється шансоньє Михайло Грицкан. У його хіті «Обійму» звучать рядки:
«Мила, мила, жадібна й ніжна,
ти моя, ти моя — цілий Всесвіт».
Хоч і Всесвіт, але жадібна… Саме тут знову проявляється формула, свого часу відкрита Гарік Кричевський: красива й норовлива.
А в пісні «Дай Ду Дай» образ коханої ще яскравіший:
«Ти мій дев’ятий вал!»
Тобто накриє — так уже накриє по-справжньому.
Оспівувач жінок. Михайло Грицкан зізнається, що жінка посідає перше й головне місце в його піснях
— В українському шансоні дуже багато почуття, — зізнається Фокусу Михайло Грицкан. — Я так і кажу на своїх концертах: жінка для мене — не друга половинка, а перша. Бо саме жінка дарує життя на Землі. Жінка — це нерв, переживання, тремтіння. Усе сходиться на ній. Тому жінка займає перше й головне місце в моїх піснях.
Говорячи про формулу «жадібна й ніжна», співак із усмішкою зауважує:
— Українки — найкращі жінки у світі. Вони найкрасивіші, але й найноровливіші. Ми починаємо день із жінкою й закінчуємо його з нею. Але ми не підкаблучники — ми їм не підкоряємося, ми їх любимо. Олександр Вертинський, Петро Лещенко — усе це є в нашому культурному коді.
Грицкан також відзначає сучасну всюдисущість шансону:
— Мені здається, що 80 відсотків усього, що сьогодні звучить на українській естраді, — це шансон. Ті ж Олег Винник і Оля Полякова.
Що ж до виконавиць в українському шансоні, то варто згадати Аня Жуліна, яка у 2019 році випустила хіт «Жінка в шоколаді». У пісні звучать рядки:
«Жінка в шоколаді з дуже солідним дядьком
знає, за що він платить, і навіть дуже влучно».
Та попри певну прагматичність ліричної героїні, там є й інший, глибший штрих:
«Вона владна, до життя їй потрібен особливий підхід.
Вона дражнить, але рано чи пізно піде».
Формула, сформульована Гарік Кричевський — «красива й норовлива» — працює і тут.
Жінка в шоколаді. Аня Жуліна має яскравий сценічний образ жінки, яка розуміє, чого вона хоче від життя
«Згодна, що в нашому шансоні часто історія крутиться навколо жінки, — ділиться з Фокусом Аня Жуліна. — Але я хочу коригування в розумінні героїні моєї пісні. Що таке »жінка в шоколаді”? Я вважаю, що героїня пісні — це інтелігентна освічена жінка, яка розуміє, чого вона хоче від життя, і робить свій вибір. І їй потрібен гідний чоловік поруч, який може заплатити, але не обов’язково грошима, а своєю увагою, часом і можливостями. Це, звичайно, іронічна пісня. Між мною як виконавицею і ліричною героїнею — велика відстань”.
Так чи інакше, в масі композицій національного шансону вимальовується образ українки — чарівної, але норовливої. І це є його відмінною рисою. Образ жінки, яка, за словами Жуліної, шукає свого чоловіка.
«У цих піснях кожна наша Роксолана хоче знайти свого султана Сулеймана», — робить дотепний висновок Аня. І з цим важко не погодитися.
