В’ячеслав Володимирович Хурсенко (1 червня 1966, Дніпропетровськ – 8 вересня 2009, Луцьк) – український співак з дивовижним голосом, композитор, з абсолютно неповторним авторським почерком в піснях. Автор відомих пісень «Соколята», «На острові чекання», «Сповідь», «Тато тато», «Віра, Надія, Любов», «До рідного дому», «Крик белых журавлей», «Не веню».
Народився у місті Дніпропетровськ. У трирічному віці батьки розлучилися, тому маленького Славка перевезли на Ковельщину, де його подальшим вихованням займалися дідусь і бабуся. Талант до музики проявився ще змалку. У чотири роки він легко відтворював сучасні твори на гармоні, яку подарував йому дідусь. Початкову освіту здобув у Ковелі. Після другого заміжжя матері родина переїжджає до Луцька.
З 1973 року проживає в Луцьку, де навчається у школі №17 (1973–1981 рр.), відвідує дитячу музичну школу №2 (1976–1981 рр.) по класу віолончелі, яку успішно закінчує. Мав абсолютний слух. Згадуючи про учня, викладачка музичної школи казала: «Ніяк не могла зрозуміти, чому маленький хлопець просив, щоб я заграла заданий твір. Виявилося, що він лінувався читати ноти й відтворював усе на слух». У вісім років мама подарувала йому гітару, на якій він навчився грати самостійно. Пізніше він згадував: «Мама купила гітару, а потім сама порвала струни, бо мої пальці були всі в ранах, а це заважало заняттям у музичній школі, де я грав на віолончелі та фортепіано».
У школі брав участь у всіх концертах, був солістом хору. Перші пісні почав писати у 14 років, але нікому про них не розповідав. Паралельно займався спортом і став чемпіоном Волинської області з важкої атлетики серед юніорів. До дев’ятого класу його не взяли, адже всі свої проблеми він вирішував кулаками. У родині стосунки з вітчимом складалися непросто, тому він вирішує вступити до Ковельського медичного училища.
У 1981–1985 роках навчався в Ковельському медичному училищі, де здобув спеціальність фельдшера. Після закінчення пішов до армії. І там не розлучався з гітарою. Як пізніше розповідав Хурсенко, саме в армійські роки його особливо потягнуло до написання пісень. Там він створив цілу збірку композицій.
У 1987 році повертається додому. Планує вступати до Львівської консерваторії, але зустріч з однокурсником Валерієм Ленартовичем, який на той час працював у гурті «Край», змінює його наміри. Він починає працювати в цьому колективі. Згодом його запрошують до луцького вар’єте, де під гітару виконує власні пісні.
У 1988 році знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Олею. Через пів року вони одружуються. У 1990 році народилася донька Марія. У ті роки В’ячеслав повністю присвячує себе творчій кар’єрі, пише багато пісень, які згодом побачать світ (вже після його смерті) в альбомі під назвою «Моя найперша…». У цьому йому допоможе товариш — звукорежисер Волинського радіо Юрій Вегера. Невдовзі йому пропонують роботу у Волинській філармонії, в гурті «Край», який із приходом Лариси Канарської змінює назву на «Рандеву». Спочатку працює на бек-вокалі, згодом виступає як пародист — Антонова, Кузьміна, Родріго Фомінса, і це йому добре вдавалося. З часом повертається до роботи в ресторані, адже гастролі починають виснажувати. Паралельно продовжує писати пісні, зокрема й для Лариси Канарської.
1989 року разом із гуртом «Рандеву» виступає в новорічній програмі, бере участь у «Пісенному вернісажі». Знайомиться з художнім керівником ансамблю «Світязь» Дмитром Гершензоном. Саме він кардинально змінює творче бачення В’ячеслава. Працюючи з ним, артист починає замислюватися про професійну сольну кар’єру. Того ж року відбувається його дебют на радіо в ефірі «Промінь».
У 1991 році бере участь у фестивалі «Оберіг».
Того ж 1991 року на фестивалі «Червона рута» в Запоріжжі за виконання власного твору «Тато, тато» ділить друге місце з Жанною Бондарук. Перше місце журі не присуджує нікому. Співпрацює на студії «Олекса» з Дмитром Гершензоном. З’являється низка пісень: «Я тебе розлюбив», «До рідного дому», «Сповідь», «Постели рушники», «На острові чекання». Знайомиться з Миколою Амосовим, який працював заступником директора творчих програм телеканалу «Україна», і з його ініціативи пісні Хурсенка починають звучати в ефірі каналу.
Першим продюсером артиста стає Микола Тарасенко. В’ячеслав переїжджає до Києва, де працює у творчому об’єднанні «Ангажемент». Виходить перший кліп «Соколята». Продюсер організовує перший і єдиний сольний концерт, що відбувся у столичному театрі імені Лесі Українки.
У 1996 році на фестивалі «Золотий шлягер» у Могильові здобуває ІІ місце.
У 1998 році отримує гран-прі на «Пісенному вернісажі» від Президента України. Виходить російськомовний альбом «Я вернулся». Аранжування пісень здійснюють Бебешко, Борисов, Гершензон. Того ж року виходить альбом «Соколята». Після участі в проєкті «Бери шинель», де разом з Євгенією Власовою виконує відомий «Случайный вальс», знайомиться з Віктором Дорошенком, який пропонує співпрацю, однак цей творчий союз не склався.
У 1999 році перемагає пісня «Не виню» на фестивалі «Шлягер року», на неї ж знімають кліп.
У 2000 році пісня «В плену твоих красивых глаз» також перемагає на фестивалі «Шлягер року». Композиція «Соколята» увійшла до диска «Частина 1» великого видавничого проєкту «Шлягери ХХ століття». Ця ж пісня стала однією з найпопулярніших на хвилі «Радіо Росії» у межах проєкту «Співаюча Україна». Працює над третім альбомом «Крик белых журавлей». У ті роки співпрацює з гуртом «Лесоповал», який виконує дві його пісні, а також із Наталією Сенчуковою, у репертуарі якої є композиції Хурсенка.
У 2001 році пісня «Крик белых журавлей» перемагає на фестивалі «Шлягер року».
Після 2004 року майже припиняє активну сценічну діяльність через цукровий діабет — працювати на сцені стає важко. Повністю переїжджає до Луцька й зосереджується на написанні пісень. Пише для зірок української та російської естради. Готує четвертий альбом, аранжуванням якого займається Віктор Коваленко у Дніпропетровську. 13 нових пісень були практично готові до виходу. Помер у віці 43 років 8 вересня 2009 року внаслідок діабетичної коми. Уже після смерті, у 2011 році, вийшов останній незавершений альбом «Это не сон».
На музичному конкурсі молодих талантів «Нова хвиля-2009» у Юрмалі український співак Владислав Левицький виконав головний хіт Хурсенка — «Соколята». Часто учасники вокальних шоу «Голос країни» та «Х-Фактор» виконують пісні В’ячеслава.
Пісні Хурсенка звучать у фільмах режисерки Оксани Байрак «Жіноча інтуїція» та «За два кілометри до Нового року».
Дискографія
- • «Я вернусь» 1998г.
- • «Соколята» 1998г. 2004г.
- • «Крик белых журавлей» 2004р.
- • «Моя найперша» 2010г.
- • «Это не сон» 2011г.
